Вірші Кулика Івана Васильовича
Хай горить їхня свічка вічно.
Для кожної людини найбільшим багатством є достаток у домі – це здоров`я і хліб на столі.
Сьогодні ми повертаємось в 30-ті роки минулого, де людська ненависть перетворила багатьох в нелюдів і звірів, вбивць і людожерів.
Голодні дні 1932-33 років зробили життя пекельним. Де не було щасливих миттєвостей, сонячних ранків, дитячих посмішок, маминої ласки. А були сльози, ридання і смерть .
Я присвячую ці рядки тим, для кого чорні хмари передчасно закрили небо і землю, сонце і зорі назавжди.
Роки відлітають,як птахи у вирій
А в пам`яті нашій лишається слід.
Те,що відбулося в нас, в Україні
Забути не може народ наш повік.
Дитина й дорослий голодною смертю
В 30-ті роки помирали вони.
Молилися Богу, щоб з неба упала
Та крихточка хліба й краплинка води.
Хотілося жити маленькій дитині,
Щоб мамине слово їй сили дало.
Та не судилося довго прожити,
Бо смерть заглядала в дитяче вікно.
Як гірко ридали батьки повсякденно,
Коли на устах у дитини завжди:
- Дай їсточки, мамо, мамусенько рідна,
Вмирати не хочу, ти смерть – відійди !
Хай більше ніколи не вернуться роки
Страждань, і зневіри, людської біди,
Хай хліб на столі, і до хліба все буде
Сьогодні, і завтра, і так – назавжди!
Іван Кулик, вчитель Олексинської школи
