с. Мушкарів

село Мушкарів
Розташоване на лівому березі р. Серет (ліва притока Дністра), за 23 км від районного центру і 20 км від найближчої залізничної станції Озеряни. Дворів – 46. Населення – 101 ос.  (2017 р.). Поблизу села виявлено пам’ятки давньоруської і трипільської культур. Перша згадка – в історичних документах за 1577 р. За переказами, дуже давно у глибокому рові, оточеному лісами, жили люди. Серед них виділявся кремезний і гострий на розум чоловік, до думки якого прислухались односельці. На одному із зібрань він запропонував придумати назву їхньому поселенню. Дійшли до думки, що найбільше підходить Мушкарів: село маленьке, як мушка. За версією М. Крищука, назва – від прізвища Мушкаровський. 1880 р. населення села – 536 осіб. У його власниці Ханіш Розенбаум: орної землі – 259 морґів, лугів і городів – 5, пасовиськ – 50, лісів – 17; у власності селян: орної землі – 484 морґи, лугів і городів – 50, пасовиськ – 25. За польськими статистичними даними, в селі: у 1921 р. – 98 дворів (421 особа), 1931 р. – 101 двір (471 особа). Загальна поверхня – 543 га (в т. ч. 195 двірської посілості), з того орного поля – 453 га. Діяли філії товариств "Просвіта" (з читальнею), "Луг", "Сільський господар" та ін.; кооператива "Воля" (об’єднувала 48 осіб, голова Проць Процишин) забезпечувала селян необхідними продуктами, знаряддями праці, сповідуючи гасло "Свій до свого – по своє". Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. Від 7 липня 1941 до 6 квітня 1944 р. Мушкарів – під
німецькою окупацією. Багато мешканців села вступило в ОУН і УПА, зокрема підпільник Іван Прокопів (псевдо "Лісок"; 1927–1947, загинув у перестрілці з емдебістами), станичні й члени ОУН Юрій Трачук (псевдо "Лесь"; 1931–1946, застрелився під час облави у селі) й Петро Шимків (псевдо "Змій"; 1926–1944) та інші; членів їхніх сімей заслано на каторжні роботи в Сибір терміном від 10 до 25 років. На фронтах Другої світової війни воювали 60 осіб із села, з них 16 – члени і симпатики ОУН. Чимало їх не повернулося, зокрема Василь Іванів (1910–1945, Східна Пруссія), Степан Кучіра (1905–1944, Латвія), Іван Проців (мобілізов. у 1944 р., подальша доля невідома), Никифор Семенів (1908–1944, пропав безвісти), Степан Федорів (мобілізов. у 1944 р., подальша доля невідома). Односельці вшанували їхню пам’ять пам’ятником і хрестом на місцевому цвинтарі. 1948 р. в селі заснований колгосп, який 1958 р. приєднали до колгоспу с. Більче-Золоте; у 1990-х рр. майно та землі розпайовані. Нині в Мушкарові нема промислових та сільськогосподарських об’єктів. Під керівництвом Якова Сорокопуда у селі побудували школу 1 ступеня (у вересні 2013 р. призупинено діяльність), клуб, бібліотеку, фельдшерський пункт, через р. Серет зробили кладку, що з’єднує Борщівський і Заліщицький райони. У селі є кам’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (1912 р.), каплиця, три пам'ятних хрести у т. ч. на честь скасування панщини. У Мушкарові проживала родина Фаринюків (нині – в м. Київ), яка увічнила на фотографіях красу і побут села у різні роки.